Коли ми збираємося в далеку дорогу, то опрацьовуємо маршрут, збираємо валізу, нас виряджають і десь вже готові зустріти. Дикі мігруючі птахи всього цього не мають. Вони подорожують без речей. Їх особливо ніхто не чекає. Єдине, що їм більш-менш відоме, це маршрут. В певних точках цього маршруту є місця для відпочинку, підгодівлі щоб перечекати негоду й далі в путь. Будь-яка зміна на шляху – це нове випробування для птахів, як то нова вітроелектростанція, осушене торфовище або переорана лука, змушують втомлених тварин шукати собі нове місце відпочинку. Найбільш надійними прихистками мігруючим птахам слугують великі перезволожені ділянки – водно-болотні угіддя. От у ще демократичному Ірані, територій в центрі Євразійського континенту, де перетинаються міграційні птахи тварин було підписано Конвенцію про водно-болотні угіддя. Подія відбулася 2 лютого 1971 року в місті Рамсар (тому цю домовленість ще називають Рамсарська конвенція). Домовилися охороняти водно-болотні угіддя як ключові території для збереження мігруючих птахів.
Добре, що є свідомі громадяни й дбають про птахів. Проте «своя сорочка ближче до тіла» й щоб було більше вмотивованості дбати про птахів, шукаємо користь від водно-болотних угідь і для людей. Насправді це не складно, ми надто багато залежимо від таких територій. Насамперед, водно-болотні угіддя є джерелом їжі й тому вітаються традиційні способи природокористування. В окремі роки наголошують на ролі боліт у підтримці глобального клімату, адже вони пом’якшують зимові холоди та літню спеку. Цього року Всесвітній день водно-болотних угідь проходить під девізом: «Водно-болотні угіддя та традиційні знання: вшанування культурної спадщини» (Wetlands and Traditional Knowledge: Celebrating Cultural Heritage). І в цьому контексті дуже багато пов’язано із Холодним яром! Джерела, топильця, струмки й ставки – важлива складова культури дбайливого ставлення до водних ресурсів. Гайдамацький став, джерело «Живун» – наші місця сили!
В Україні півсотні водно-болотних угідь мають міжнародне значення. Більшість з них розташовані на Поліссі та на узбережжі Азовського та Чорного морів. Полісся важливе не лише як місце перепочинку під час міграцій, але й гніздовий ареал багатьох видів навколоводних птахів, того ж сірого журавля. А от приморські території слугують ще й місцем зимівлі лебедів, багатьох качок, деяких куликів. Цьогоріч варто звернути увагу на культурну спадщину, яка пов’язана з болотами – лико- та лозоплетіння, традиційне рибальство, легенди та перекази. З болотними ресурсами пов’язано безліч кулінарних страв з риби та ягід.
То ж, відзначаючи Всесвітній день водно-болотних угідь, шануємо культуру українського народу, знайомимося з культурою народів світу й усвідомлюємо що кожна з них неповторна. Наголошуємо, що основою для них є особлива природна спадщина – водно-болотні угіддя: дельти річок, великі заболочені рівнини, плавні та лимани, оази серед пустель тощо.