Грудень в українському традиційному календарі знаменує початок зимового обрядового циклу, до якого громада готувалася ще з осені. Зимові свята, що формують послідовний народний календар, тісно пов’язані із завершенням річного хліборобського періоду. З настанням холодів повсякденний ритм уповільнювався, і обрядові звичаї набували особливого значення. Історичні та етнографічні матеріали свідчать, що значна частина цих зимових практик сягає дохристиянської доби, коли вшанування зимового сонцестояння й «нового сонця» відігравало визначальну роль у світоглядній системі населення.
Зимовий період охоплює такі ключові свята: День Святого Миколая, Святвечір і Різдво, Маланку (Щедрий вечір), Новий рік і Водохреща.
День Святого Миколая
У церковній та народній традиції День Святого Миколая Чудотворця, який відзначається 6 грудня, вважався початком зимових відвідин, обміну гостинами та особливим святом для дітей. Святий Миколай шанується як покровитель мандрівників, моряків, та простого люду.
В Україні це свято шанували ще з часів Київської Русі: перший храм на його честь збудувала княгиня Ольга в Києві, а саме святкування вперше згадується у джерелах 1088 року. Традиція дарувати дітям подарунки походить від легенди про святого, який таємно допомагав нужденним і з’явилася значно пізніше. Згідно з українським звичаєм, слухняні діти знаходять під подушкою бажаний подарунок, тоді як бешкетникам Миколай залишає різочку – як символ попередження та стимул до виправлення.
Святвечір і Різдво Христове
Святвечір припадає на 24 грудня – переддень Різдва. У центрі свята родинна вечеря, яка починається, коли на небі з’являється перша вечірня зоря, що символізує Вифлеємську зірку. Трапеза є пісною і складається з дванадцяти страв – на честь дванадцяти апостолів.
Головною стравою є кутя. Додатково оселі прикрашали Дідухом, а на столі залишали порожню тарілку для несподіваного гостя або пам’яті про померлих. Святвечір проходить у тиші та злагоді. Після вечері розпочинаються колядки та вертепні вистави, що знаменувало початок Різдвяних свят. 25 грудня святкується Різдво Христове. Цього дня завершується Різдвяний піст.
Маланка та Новий рік
Маланка, або Щедрий вечір, відзначається ввечері 31 грудня. Це народне свято, відоме своїми театралізованими дійствами. Ряжені– «Маланка» (зазвичай парубок у жіночому вбранні) та «Василь», а також коза, чорт, лікар та інші фольклорні герої ходять від хати до хати, виконуючи щедрівки з побажаннями добробуту. На відміну від пісної вечері, цього вечора на столі може бути «щедра» їжа з м’ясними стравами, що символізує достаток.
Наступного дня, 1 січня, відзначають День Святого Василя та Новий рік, головним звичаєм якого є посівання – обсипання родичів і сусідів зерном з побажаннями доброго врожаю, щастя та достатку
Водохреща
Водохреща, або Богоявлення, в українській традиції відзначають 6 січня як день Хрещення Господнього в річці Йордан. Це свято символізує духовне очищення, набуття водою чудодійної сили та завершення Різдвяного циклу.
Ключовим обрядом є Водосвяття – освячення води у храмах та на відкритих водоймах. Для цього у льоду вирубують ополонку у формі хреста (так званий «Йордан»). Після освячення люди набирають цілющу воду, вірячи в її здатність зцілювати та оберігати. У давнину, особливо на Гетьманщині та Лівобережжі, відомим явищем були кулачні бої на льоду, що проводилися як змагання між селами або станами молоді, демонструючи відвагу та завзяття.
Після Водохреща наставали посвятки – дні, коли відновлювався звичайний трудовий ритм, і життя поверталося до повсякденних справ, завершуючи двотижневий період Різдвяно-Новорічних свят.
Збереження українських народних зимових традицій є ключовим для підтримки нашої культурної пам’яті та єдності. Ці звичаї допомагають нам краще зрозуміти власну історію та зміцнити родинні зв’язки. Ми, як ННП «Холодний Яр», також глибоко шануємо ці звичаї та долучаємося до їхнього святкування, заохочуємо підтримати духовну спадщину українського народу на нашій славетній землі